Головна сторінка

Ласкаво просимо у Вікіджерела,

вільну бібліотеку!

Зараз у Вікіджерелах 546 142 сторінки, 138 168 книжок, творів, документів та інших текстів, 1963 авторів та авторок.

Календар

14 червня

1837 — помер Джакомо Леопарді, італійський поет
1891 — народився Євген Коновалець, український державний, військовий та політичний діяч
1896 — народився Петро Ващенко, український військовий і громадський діяч, музикант
1913 — помер Дмитро Міллер, український історик
1922 — помер Мусій Кононенко, український поет і прозаїк
1931 — помер В'ячеслав Липинський, український історик, публіцист
1936 — помер Гілберт Кіт Честертон, англійський письменник

Вибрана проза

Міртала. (Харків, 1929) Еліза Ожешко
… — Хто ти така, дівчино? Вона відповіла погамованим голосом: — Я єврейка. Артемідор голосно засміявся. — Коли б ти й інакше якось мені відповіла, то я сказав би тобі, що ти з правдою розминулася. Сонце Азії паленіє в твоєму волоссі й очах. — Сонце Азії не паленіє ані в моєму волоссі, ані в очах. Я вродилася в Римі. — Справді? І, присягаюся Юпітером, не завдаєш Римові сорому. Кумедно трохи бренить латинська мова в твоїх устах, але це робить тебе за незвичайнішу ще, а кожна незвичайність є тепер за пристрасть у римлян. Як тобі на ім'я? — Міртала. — І це ім'я також незвичайне. Де живеш? — На Затибрю. — Шкода мені тебе. Моя нога не ступала там ніколи… З хвилину ще поглядав він на неї й повернув до своєї праці. По якімсь часі знову поглянув униз, ніби хтів переконатися, чи не пішла вона ще. Та вона стояла, все на тому ж місці, затопивши кудись в далечінь замріяні очі, склавши на грудях руки. Пасмо сонячного проміння, продершися під кружґанкові карнизи, розогнювало в її волоссі та гаптуванні, що звисало їй з пліч, тисячі іскор. В очах митця з'явилося щось подібне немов до захвату. — Чи це твоя робота? — запитав. — Моя, — відповіла вона і з певною пихою розвинула, як довга, котрусь стьожку. — Чудове мереживо! — вигукнув художник, цілою вже постаттю схиляючись додолу. — Звідки береш зразки? — Давно вже укладаю їх сама. Імпровізаторка я… — Арахна! мушу приглянутися зблизька до тебе й до твоєї праці!

читати далі…

Вибрана поезія

Джакомо Леопарді

З чужого поля. (Львів, 1895)

З Леопардї.

До самого себе.

Засни; засни, на віки опочинь,
О, моє серце, змучене та бите!
Шкода конать! Життя тїка мов тїнь…
Не надь же знов мене, зрадливий сьвіте!
Загибло все, що марилось колись
Та озаряло чарами мертвоту;

Надїй нема, — вони пережились;
До прошлого не буде повороту.
Мінї не треба золотих химер
З тії доби, як все ясним зробилось;
Останнїй пал в моїй душі замер.
Доволї ти, безглузде серце, билось!
Не плач дарма: весь мир неварт сльози.
Облуда, лжа. Земля — шматок багнюки;
Сьвіт — тільки привид. Гинь, не дорожи
Нїчим, здрігнись перед кінцем з розпуки!
Глянь на безцїльну доленьку людску,
Що власть слїпа призначила на горе,
На смерть конечну — люту та гидку!…
Замкнись, замкнись, о, моє серце хворе!
Зневаж себе і других, — все зневаж;
Найпаче-ж ту шалену, дику силу,
Що жизнь дає природї, і вона-ж
Живуще все склада в сиру могилу.