45737 Журавники

Вперше село Журавники згадується у документах 1570 року. Його власник Ян Станіслав Друшкевич заснував тут містечко, яке 23 березня 1684 року отримало магдебурзьке право та назву Друшкополь, що перейшла на Дружкопіль. У 1887р. в містечку проживало 1287 мешканців, 1897 року - 1340, 1906 року - 1278, 1921 року - 1121. В радянські часи містечко знову стало частиною села Журавники, яке нині має майже вісім з половиною сотень осіб. До 2020 року входило до Горохівського району.

У 1692 року вже згаданий власник містечка збудував для францисканців конвентуальних дерев'яні костел та монастир на честь Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії та св. Станіслава (фундаційний акт, датований 5 липня цього ж року, зафіксували у львівських міських записах). Новий мурований костел з двома вежами та каплицями, захристією і скарбницею було споруджено коштом чергового місцевого власника Войцеха Жищевського. Його будівництво завершив 1779 року консекрацією під тим самим титулом, що й попередній, єпископ Баківський Домінік Карвосецький (францисканець, міністр Руської провінції ордену у 1772-1774рр.).

45700 Горохів,
вул. Грушевського, 3а,
www: parafiahorochow.wixsite.com/ukra...,
f.b.: RomeCatcholicHorokhiv

Вперше Горохів зустрічається у документах 1450 роком (інколи поселенню помилково приписують згадку 1240 року), згадується також у 1487 році. У 1571р. вже вважався містечком, якому 26 липня 1600 року його власник надав магдебурзьке право, підтверджене грамотою короля Сигізмунда ІІІ Вази 10 березня 1601 року. Проте за клопотанням чергового власника у 1870р. місто втратило самоуправління. У 1897р. в містечку проживало 4699 мешканців, 1906 року - 7202, нині - понад 8400 осіб. У 1921-1939рр. Горохів був центром повіту, із радянських часів до 2020 року - райцентром.

Парафія в Горохові постала наприкінці XVIст., а вперше у джерелах згадується 1604 року. Мурований костел Вознесіння Господнього, який 1808 року замінив дерев'яні храми Успіння Пресвятої Діви Марії і Віднайдення Святого Хреста 1619 і 1718 років, проіснував до 60-х років минулого століття, а потім на його місці збудували поштове відділення, яке нині належить Укрпошті (вул. Шевченка, 13).

45700 Горохів

Вперше Горохів зустрічається у документах 1450 роком (інколи поселенню помилково приписують згадку 1240 року), згадується також у 1487 році. У 1571р. вже вважався містечком, якому 26 липня 1600 року його власник надав магдебурзьке право, підтверджене грамотою короля Сигізмунда ІІІ Вази 10 березня 1601 року. Проте за клопотанням чергового власника у 1870р. місто втратило самоуправління. У 1897р. в містечку проживало 4699 мешканців, 1906 року - 7202, нині - понад 8400 осіб. У 1921-1939рр. Горохів був центром повіту, із радянських часів до 2020 року - райцентром.

Парафія в Горохові постала наприкінці XVI століття, а вперше у джерелах згадується 1604 року. Вочевидь, тоді там вже існувала якась святиня. Перший задокументований дерев'яний костел під титулом Успіння Пресвятої Діви Марії і Віднайдення Святого Хреста було збудовано коштом місцевих власників князя Адама Сангушка та його дружини Катерини з Уханських 1619 року (фундаційний акт, датований 4 квітня, 20 квітня затвердила Луцька курія). У 1626 році цей храм консекрував єпископ Луцький Станіслав Лубенський.

Протягом місяця із 7 липня 2026 року по 7 серпня портал «Костели і каплиці України» оновлюватись не буде.

Від початку відновлення його роботи 3 грудня 2020 року відвідувачами було завантажено майже сорок сім мільйонів сторінок, а загальна кількість завантажених зі сайту сторінок перевищила сто сорок три мільйонів, що підтверджує сторінка 'Карта і відвідуваність'. Портал нині має тисячу вісімсот сорок дві сторінки костелів і каплиць (з них вісімсот вісімдесят одна постала із 3 грудня 2020 року), а також дев'яносто три сторінки пастирів (тридцять - із 3 грудня 2020 року).

45200 Ківерці,
вул. Тиверців, 6,
+380 (3365) 323-42,
f.b.: rkckivertsi

У 1870-1873рр. між містами Рівне і Ковель прокладали залізничну колію, а біля відомого із 1570 року села Ківерці (від 1964р. Прилуцьке) спорудили станцію, яку теж назвали Ківерці. З часом вона стала поселенням, в якому 1906 року проживало 403 мешканців, тоді як нинішнє Прилуцьке (старі Ківерці, село) мало понад шість сотень осіб. У 1929р. на поселення Ківерці поширили правила міської забудови, а 1951 року воно отримало статус міста. Населення нині - понад 13 тисяч мешканців.

Католики латинського обряду як старих (села), та і пізніше нових (поселення) Ківерців належали до кафедральної парафії Пресвятої Трійці і cвв. Апп. Петра і Павла у Луцьку. Принаймні, із 70-х років XIXст. в складі цієї парафії згадується дерев'яна каплиця на цвинтарі в старих Ківерцях (селі). Очевидно, до І св. війни римо-католики поселення Ківерці могли відвідувати саме цей храм, бо розташований він був значно ближче, ніж луцькі.

44661 Колки

Поселення, яке заснував 1197 року онук Володимира Мономаха князь Роман Мстиславич (на його честь отримало назву Романів), вже 1322 року згадується як Колки. 13 квітня 1598 року отримало магдебурзьке право. У 1798р. у містечку проживало 2191 мешканців, 1870 року - 1380, 1906 року - 4316, 1921 року - 2145, нині - майже чотири тисячі осіб. З 1866р. Колки були волосним центром, із 1940р. є селищем (міського типу), до 2020р. входили до Маневицького району. З квітня по листопад 1943 року містечко внаслідок антинімецького повстання було центром Повстанської республіки ОУН-УПА.

Перший дерев'яний костел Успіння Пресвятої Діви Марії збудував місцевий власник Самуїл Казимир Лещинський, обозний коронний (фундаційний акт від 14 квітня 1674 року зафіксовано у луцьких міських записах 10 листопада 1691 року). Фактично, до Колок було перенесено парафію із Чарторийська разом із її фінансово-матеріальним забезпеченням, що і затвердили на луцького дієцезіальному рівні 10 листопада 1683 року.

445523 Затурці,
вул. Зелена, 2

Вперше документально Затурці згадуються на початку XVI століття, проте поселення тут існувало набагато раніше. Є згадки також у 1557, 1570 і 1577 роках. В середині 90-х років XIXст. у селі проживало близько 480 мешканців, 1906 року - вже 909, нині село має понад 1900 осіб. До 2020 року входило до Локачинського району.

На початку XVIIст. у Затурцях вже існувала якась дерев'яна каплиця, про яку більше нічого не відомо. На початку 20-х років цього століття місцевий власник Ян Лагодовський, волинський каштелян, запросив у село оо.-августинців та збудував для них тимчасовий дерев'яний костельно-монастирський комплекс. Згідно із фундаційним актом, внесеним до Коронного реєстру 26/28 листопада 1620 року, а до Луцьких земельних книг - 12 січня 1622 року, ченці отримали певну десятину, ренту, різні пільги та кілька земельних ділянок з підданими в Затурцях.

89640 Чинадійово,
вул. Синяцька, 54

Чинадійово у джерелах відоме з 1214 року, є також згадки у 1236 і 1270 роках. Протягом століть поселення називалось Beregszentmiklós, Szentmiklós, Szolyvaszentmiklós та Сент-Міклош. 1910 року тут проживало 1646 мешканців, нині селище має понад 6600 осіб.

Перша згадка про Нижню Грабівницю датується 1600 роком. Село називалось Rabonica, Nissna Hrabonicza, Alsóhrabonicza. Увійшло до складу Чинадійова 1967 року і нині є його північною частиною.

Приблизно 1830 року у Нижній Грабівниці оселились німці-католики латинського обряду із околиць Синяка та Чинадійова. Тривалий час вони, не маючи своєї святині, послуговувались місцевою греко-католицькою церквою.

35010 Гута

Село заснувала наприкінці XVIIст. на випалених територіях Степанської Пущі родина збіднілої шляхти Савицьких, яка прибула з-під Житомира. 1906 року у Гуті Степанській проживало 648 мешканців, 1921 року - 549, 1939 - понад 900, нині село має менше семи сотень осіб. 18 липня 1943 року його спалили загони УПА. До 2020 року входило до Костопільського району.

Католики латинського обряду Гути Степанської належали до парафії св. Архангела Михаїла у Степані. І лише на початку 20-х років XXст., коли їх чисельність зросла майже до півтисячі, у селі розпочали підготовку до спорудження власної святині. Зокрема, отримали проект для своєї дерев'яної святині в закопанському стилі авторства відомого варшавського архітектора Здислава Мончинського.

35703 Здолбунів,
вул. Березнева

Уперше письмово поселення згадується 1497 року як Долбунів, а також у 1533 і 1570 роках, а назва Здолбунів відома із 1629 року. 1798 року у селі проживало лише 276 мешканців, проте 1897 року - вже 4692, а 1906 року (після отримання у 1903р. статусу міста) - 9590. Від 1924 року Здолбунів був повітовим центром, а у 1939-2020 роках - районним. Нині у ньому проживає понад 25 тисяч осіб.

Кладовище у Здолбунові, на якому хоронили місцевих католиків латинського обряду, постало, ймовірно, наприкінці XIX - на початку XX століть, коли їх чисельність суттєво зросла із розвитком поселення як залізничного вузла та промислового міста. Проте заснована тут 1920 року парафія cвв. Апп. Петра і Павла, за інформацією схематизмів Луцької дієцезії, не мала на цвинтарі каплиці.