Є
| Літера Є | ||||||
|---|---|---|---|---|---|---|
| Кирилична цифір: 5 | ||||||
| Unicode (hex) | ||||||
| велика: U+0404 | ||||||
| мала: U+0454 | ||||||
| Кирилиця | ||||||
| А | Б | В | Г | Ґ | Д | Ѓ |
| Ђ | Е | Ѐ | Є | Ё | Ж | З |
| З́ | Ѕ | И | Ѝ | І | Ї | Й |
| Ј | К | Л | Љ | М | Н | Њ |
| О | П | Р | С | С́ | Т | Ћ |
| Ќ | У | Ў | Ф | Х | Ц | Ч |
| Џ | Ш | Щ | Ъ | Ы | Ь | Э |
| Ю | Я | |||||
| Неслов'янські літери | ||||||
| А̄ | А́ | А̀ | Ӑ | А̂ | А̊ | Ӓ |
| Ӓ̄ | А̃ | А̨ | Ә | Ә́ | Ә̃ | Ӛ |
| Ӕ | В̌ | Ғ | Г̧ | Г̑ | Г̄ | Ӻ |
| Ӷ | Ԁ | Ԃ | Ꚃ | Ꚁ | Ꚉ | Ԫ |
| Ԭ | Ӗ | Е̄ | Е̃ | Ё̄ | Є̈ | Ӂ |
| Җ | Ꚅ | Ӝ | Ԅ | Ҙ | Ӟ | Ԑ |
| Ԑ̈ | Ӡ | Ԇ | Ӣ | И̃ | Ҋ | Ӥ |
| Қ | Ӄ | Ҡ | Ҟ | Ҝ | Ԟ | Ԛ |
| Ӆ | Ԯ | Ԓ | Ԡ | Ԉ | Ԕ | Ӎ |
| Ӊ | Ң | Ԩ | Ӈ | Ҥ | Ԣ | Ԋ |
| О̆ | О̃ | О̄ | Ӧ | Ө | Ө̄ | Ӫ |
| Ҩ | Ԥ | Ҧ | Р̌ | Ҏ | Ԗ | Ҫ |
| Ԍ | Ꚑ | Ҭ | Ꚋ | Ꚍ | Ԏ | У̃ |
| Ӯ | Ӱ | Ӱ́ | Ӳ | Ү | Ү́ | Ұ |
| Х̑ | Ҳ | Ӽ | Ӿ | Һ | Һ̈ | Ԧ |
| Ꚕ | Ҵ | Ꚏ | Ҷ | Ӵ | Ӌ | Ҹ |
| Ꚓ | Ꚗ | Ꚇ | Ҽ | Ҿ | Ы̆ | Ы̄ |
| Ӹ | Ҍ | Э̆ | Э̄ | Э̇ | Ӭ | Ӭ́ |
| Ӭ̄ | Ю̆ | Ю̈ | Ю̈́ | Ю̄ | Я̆ | Я̄ |
| Я̈ | Ԙ | Ԝ | Ӏ | |||
| Застарілі літери | ||||||
| Ꙁ | Ꙇ | Ҁ | Ѻ | Ѹ | Ѡ | Ѽ |
| Ѿ | Ѣ | Ꙑ | Ꙗ | Ѥ | Юси | Ѧ |
| Ѫ | Ѩ | Ѭ | Ѯ | Ѱ | Ѳ | Ѵ |
| Ѷ | Ꙟ | Ꙡ | Ꙣ | Ꙥ | Ꙧ | Ꙩ |
| Ꙫ | Ꙭ | ꙮ | Ꚙ | Ꚛ | Ꚏ̆ | Ꙏ |
| Ꙉ | ||||||
| Літери кирилиці | ||||||
Є, є — восьма літера української абетки, за конфігурацією дещо видозмінена кирилична; позначає звукосполуку [ʝ] + [ɛ].[1]
Походить від кириличної літери
(«єсть»), накреслення якої пов'язане з греко-візантійською літерою Ε, ε («епсилон»).
У староукраїнській графіці у зв'язку з наявністю різних писемних шкіл і типів письма (устав, півустав, скоропис) позначалося графемами е, є, які вживали у кількох варіантах, що допомагає визначити час і місце написання пам'яток. У XVI столітті, крім рукописної, з'явилася друкована форма літери.
Сучасне графічне оформлення походить від малої літери є «гражданського шрифту».
Вперше у сучасну українську графіку літеру є запровадили укладачі альманаху «Русалка Дністровая» (1837) Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький.
У позиції після приголосного літера є означає одну фонему, а на початку слова і після голосного, апострофа та м'якого знака є означає дві фонеми: /j/ + /е/ (Євген, моє, б'єш, барельєф).
Літера є позначає м'якість попереднього приголосного:
- у формах середнього роду прикметників м'якої групи на кінці основи (син'е — синє, літн'е — літнє)
- після подовжених приголосних л і т, які асимілювали наступний і (л:'е — ллє, мовлен:'евий — мовленнєвий, жит:'евий — життєвий).
Є буває велике й мале, має рукописну й друковану форми.

У старослов'янській кириличній писемності літера є мала також числове значення «п'ять», у глаголичній — «шість». Нині використовується також при класифікаційних позначеннях і означає «восьмий». До введення в абетку літери ґ мала значення «сьомий»: ложа «Є», розділ «є». При цифровій нумерації вживається як додаткова диференційна ознака, коли ряд предметів має такий самий номер: шифр № 8-є, кабінет 4-Є.
- ↑ Є // Словник української мови : у 20 т. / НАН України, Український мовно-інформаційний фонд. — К. : Наукова думка, 2010—2022.
- Є — Енциклопедія сучасної України [Архівовано 3 березня 2021 у Wayback Machine.]
- Є // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- Є // Словник української мови : у 20 т. / НАН України, Український мовно-інформаційний фонд. — К. : Наукова думка, 2010—2022.
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Півторак Г. П. Є // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови ; ред. В. М. Русанівський [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — ISBN 966-7492-07-9.
